ІВАНІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
 

Іванівський район

Паспорт Іванівського району

Їх обпалило полум’я війни

    Під час Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2, 5 млн. наших співвітчизників. З нашого району - 728 молодих юнаків і дівчат.
   На жаль, з кожним роком все меншає остарбайтерів, оскільки смертність серед цієї категорії людей, значно вища, ніж серед інших. Відомо, що підневільна праця ніколи не була в радість, а тим більш - на чужині.
   Довелось скуштувати гіркий чужинський хліб з присмаком полину і сліз, відчути біль розлуки з рідними і мешканцю Іванівки Павлу Васильовичу Пипку. Коли розпочалась світова війна, Павлу Васильовичу тоді ледь виповнилось 16 років. Зрозуміло, що такий вік не підлягав призову до лав Червоної Армії, ось чому він лишився з батьками на окупованій німцями території. Але вже через 1,5 роки його разом з багатьма іншими молодими людьми було внесено до списків, які готували німецькі ”прихвостні„ для відправки до Германії. 3 грудня 1942 року Павла разом з тисячами таких як він, було вивезено з України. Першим німецьким містом, де він значився остарбайтером під номером 876, було місто Вілінзарен. Тут молодий хлопець працював на спорудженні дерев’яних восьмиповерхових будинків, пізніш був лісорубом, розбирав також зруйновані від бомбардування будівлі.
   Останнім місцем знаходження нашого земляка був табір “Берлін – Бух”. “Підневільна праця в Німеччині була тяжкою, - згадує наш земляк, - ніхто із хазяїв не називав нас по імені, ми мали свій номер, написаний на одязі. Годували нас гірше від собак, всього один раз на день - ввечері після 12-годинного робочого дня. Окрім кусочка чорного хліба та “баланди”, звареної із трави та кількох гнилих картоплин, годі було на щось краще розраховувати. Та втім, - продовжує мій співрозмовник, - потрібно було їсти, щоб якось вижити на чужині.”
   Багато таких, як П.В. Пипко загинули від холоду і голоду, або покінчили життя самогубством.
    Та все ж війна наближалась до кінця. Вже на початку травня 1945 року радянські війська вели бої на території ворога. Після звільнення з неволі, Павло Васильович і 17 таких же в’язнів, дали згоду на мобілізацію до лав Червоної Армії. За 3 роки перебування в Німеччині наш земляк добре освоїв німецьку мову, тому його лишили працювати при штабі дивізії, як перекладача. І лише в травні 1948 року він повернувся до рідної домівки, де на нього чекали батьки.
   Після демобілізації працював Павло Васильович в колгоспі “Радянська Україна” на рядових роботах, пізніше комбайнером у МТС, останні роки перед виходом на пенсію - електрозварником у Іванівському автобусному підприємстві. Має ветеран чимало нагород. Так, його було нагороджено медаллю “Захисник Вітчизни”, Орденом війни ІІ ступеня, Орденом „ За мужність” і медаллю Жукова, а також багатьма ювілейними медалями.